Станув сніг, забриніли струмки на Донбасі,
Ніжним співом пташиним щебече весна.
Тільки струни душі тріпотять від боязні,
Коли йде по землі братовбивча війна.
Серед ночі, в Луганську сирена завила.
Знов атака. У місто снаряди летять.
І райони вогнем мінометним накрило.
В підземеллях, рятуючись, люди сидять.
Колисає маленьку кровиночку ненька,
У підвалі, в кутку, на підлозі сирій.
Колискову наспівує сину тихенько:
“ Люлі — люлі, засни мій синочку малий.
Я з тобою, не плач, янголятко невинне.
І нехай мила казка насниться тобі.
Скоро будемо жити ми в іншій країні,
Де немає фашизму, немає війни.
Україну винищує влада продажна.
Засинай кришеня і скоріш підростай.
А як виростеш — воїном станеш відважним
І, як батько, від зла захищатимеш край.
В наших душах вогонь до Вітчизни палає.
Не страшиться народ наш тернистих стежин.
Серед бруду нацизму перлина засяє
І свята Новоросія встане з руїн!
Розцвіте над землею веселка барвиста,
Будуть золотом вкриті пшеничні поля,
І будинки нові гордо встануть над містом.
Люлі — люлі, не бійся, я тут, янголя.
Ми з тобою.....”, - і голос її обірвався.
Заревіла земля, затремтіло вікно.
Мабуть, десь недалеко снаряд розірвався.
На підлогу посипалось біле вапно.
А під ранок, все стихло та попелом вкрилось.
І зітхнула з полегшенням ненька — земля.
У сльозах, над дитиною, мати схилилась.
І, крізь сон, посміхнулося їй немовля.
(Вірші Соломії Галицької)
с русскими субтитрами
